Сьогодні Новоукраїнська громада попрощалась із земляком-Героєм – Лукашуком Миколою Миколайовичем.
Він був людиною праці, яка любила землю, ростила хліб, зводила оселі та створювала затишок для людей. Він був турботливим чоловіком і люблячим батьком, який виховав чудових доньок. Але жорстока війна безжально вирвала його з обіймів родини, зруйнувала те, що він будував і ростив…
Микола не міг стояти осторонь, коли Україна кликала своїх синів на захист. Він свідомо став до лав захисників, бо понад усе любив свою Батьківщину, свою родину, свою землю.
Лукашук Микола Миколайович народився 16 серпня 1974 року у місті Новоукраїнка. Навчався у Новоукраїнській загальноосвітній школі №3, після закінчення якої у 1989 році вступив до Новоукраїнського ПТУ №40, де здобув спеціальність тракториста-машиніста сільського господарства. Після навчання він обрав найпочеснішу професію – хлібороба, працював у місцевому аграрному підприємстві, дбаючи про врожай, який годував країну.
З 1992 року проходив строкову військову службу в лавах Української армії.
У 1992 році Микола та Лариса створили міцну, люблячу родину. У 1996 році на світ з’явилася їхня перша донька Дарина, а у 2012 – наймолодша, Єсенія.
Микола Миколайович був майстром на всі руки. Він не тільки вирощував хліб, а й зводив житло, створюючи комфорт для людей. Разом із колективом однодумців працював у багатьох містах України, залишаючи по собі якісну роботу та добру славу.
Все могло б тривати так і далі – спокійне, гідне життя працьовитої людини. Але ворог прийшов на нашу землю, і Микола не міг залишатися осторонь. Чоловік, чиї руки звикли тримати кермо трактора і будівельне правило, добровільно взяв до рук зброю, щоб боронити рідний дім, родину, Україну.
У березні 2022 року, у перші тижні широкомасштабного вторгнення, він став до лав Збройних Сил України, вступивши до складу 71-ї єгерської бригади. Разом із побратимами він воював у найзапекліших боях великої війни – в Авдіївці, Куп’янську та інших гарячих точках Донеччини й Харківщини.
Під час одного з важких боїв отримав серйозні опіково-осколкові поранення. Попри важке лікування та реабілітацію, він не скорився, не зламався. Та три роки важкої служби, біль втрат і поранень виснажили його тіло. 19 лютого 2025 року серце нашого Героя зупинилося…
«Ми висловлюємо щирі співчуття дружині Ларисі, донькам Дарині та Єсенії, матері Лідії Микитівні, рідним і друзям Миколи Миколайовича. Ваша втрата – невимовний біль, але ви не самі у своєму горі. Вся громада схиляє голови перед світлою пам’яттю нашого Героя, який віддав життя за нашу свободу.
Вічна пам’ять і слава Захисникам України, які до останнього подиху боронять рідну землю!» - зазначив у своєму виступі міський голова Олександр Корінний.
